№ 3. Городнянщина у серці
На нашім просторі не так і вітер віє,
Бо золоте зерно в полях колосить.
Городні несемо усі надії й мрії,
Городні несемо усі надії й мрії,
Побути наодинці серце просить.
Перед тобою, о свята земля!
І вже на цих дорогах не згубитись…
Все обіймаємо – ріки, і поля,
Не можемо на рідну надивитись.
Стаєм міцні, могутні, наче дуб,
Що лише кореням завдячний висотою,
І кожної пташини голос люб,
Бо ми землею зрощені одною.
І поки житиме на світі хоч один,
В чиєму серці Городнянщина донині,
Він матері складатиме уклін:
Пробач, рідненька, за усі провини . . .
На нашім просторі не так і вітер віє,
Бо золоте зерно в полях колосить.
Городні несемо усі надії й мрії,
Городні несемо усі надії й мрії,
Побути наодинці серце просить.
Перед тобою ми, свята земля!
І вже на цих дорогах не згубитись..
Сльоза проймає, навіть звіддаля
Не можемо на рідну надивитись.
Июль 11 2009 05:13 пп | категория: Разное